В Україні зареєстровано 179 сортів картоплі, з яких 60 походять від вітчизняної селекції, 50 — німецької, 45 — нідерландської, 18 — французької та по декілька сортів із США, Данії, Ірландії і Словаччини. Така структуризація реєстру ілюструє, що ринок сортооновлення в країні залишається відкритим для іноземних генетичних матеріалів, водночас українська селекція займає важливу, але не домінантну частку. Поточна реєстраційна практика робить процедуру внесення нового сорту до національного реєстру відносно простою, що стимулює імпортні рішення селекціонерів і компаній з насінництва.
Стан сертифікації та відповідність європейським правилам
Законодавчо більшість європейських вимог щодо сертифікації насіннєвої картоплі в Україні імплементовані, і виробник може добровільно сертифікувати матеріал за європейськими правилами. Водночас перехід на обов'язкову сертифікацію за євростандартами покаже, що значна частина наявного насіннєвого матеріалу не відповідатиме прийнятим у ЄС нормам і буде визнана некондиційною. У європейській практиці наявність окремих вірусів допускається в межах установлених порогів, а класифікація насіннєвої картоплі залежить від рівня чистоти і вірусного фону; в Україні поки що національний стандарт не передбачає обов'язкового контролю вірусного навантаження.
Виробничі ризики: віруси, нематоди, монокультура
Найпоширеніша загроза для якісного насіннєвого матеріалу — вірусні інфекції, які накопичуються при багаторазовому використанні насіння без системного моніторингу й оздоровлення. Моніторинг фітосанітарного стану картопляних посівів в Україні охоплює близько 16% площ, тоді як для посівів, призначених під насіння, фахівці вказують на необхідність щорічного огляду всіх насаджень, а для товарних посівів — не рідше ніж раз на два роки. Постійне вирощування одного сорту, навіть стійкого до нематод, створює ризики накопичення шкідливих організмів у ґрунті; рішення — сівозміна, ротація сортів і поєднання стійких та не стійких генотипів у сівозміні.
Бар'єри на шляху експорту насіннєвої картоплі
Сортовипробування для визнання сорту в європейській системі займає тривалість близько трьох років, що стримує швидкий вихід українського насіння на ринки ЄС. Через це експорт насіннєвої картоплі у великому обсязі наразі відсутній: виробникам потрібно пройти повний цикл сортових випробувань, фітосанітарних досліджень та сертифікації за європейськими правилами. Окрім цього, велика частка ринку формується несертифікованим матеріалом — оцінки вказують, що до 70% ринку насіннєвої картоплі займає несертифікований продукт, що ускладнює просування на зовнішні ринки.
Імпорт і ринок столової картоплі
На національному ринку діють спрощені умови ввезення столової картоплі для споживання, що полегшує імпорт товарної продукції і впливає на конкуренцію з місцевими виробниками. Така політика дозволяє швидше задовольняти попит внутрішнього ринку, але одночасно ускладнює розвиток національного насінництва та підвищення якості насіннєвого матеріалу. Для захисту національного виробника та запобігання монополізації ринку потрібні інструменти фінансової підтримки, доступ до чистого насіння і програми розвитку локальної селекції.
1. Удосконалення лабораторної інфраструктури для тестування вірусів і фітопатогенів з метою масового виявлення і оздоровлення насіннєвого матеріалу.
2. Розширення системи моніторингу посівів та збільшення покриття інспекціями до рівня, необхідного для контролю бурої гнилі й інших поширених хвороб.
3. Фінансова підтримка малих та середніх господарств на придбання сертифікованого насіння і на проходження процедури сертифікації за європейськими стандартами.
4. Програми селекційного партнерства між українськими інститутами та міжнародними селекційними центрами для підвищення частки вітчизняної селекції у реєстрі.
Практичні приклади і поточні виклики
Великі підприємства, які володіють ресурсами для регулярного моніторингу, сівозміни і застосування комплексних захисних заходів, успішно утримують проблему нематод і вірусів під контролем. Малі фермери та початківці частіше використовують місцевий, нерідко несертифікований матеріал через брак коштів і доступу до чистого насіння, що підвищує їх ризики. Якщо агроформування планує експортувати насіннєву картоплю, їм доведеться інвестувати у тривалі сортовипробування та лабораторні дослідження для відповідності євростандартам.
Реальні кроки для підвищення конкурентоспроможності української картоплі на європейському ринку — це одночасне нарощування лабораторних потужностей, запровадження системи регулярного моніторингу всіх насаджень, компенсування витрат дрібним виробникам на сертифікацію і підтримка національної селекції, щоб збільшити частку українських сортів у реєстрі та на ринку
Фото - superagronom.com
