Лише 7% офіційно облікованої насіннєвої картоплі в Україні походить від вітчизняної селекції, тоді як українські сорти становлять близько 33,5% у Державному реєстрі сортів картоплі. Це означає, що решта насіннєвих матеріалів і вирощена з них товарна картопля переважно належать до закордонної селекції, що створює реальні виклики для насіннєвої незалежності й адаптації культур до локальних умов. Про співвідношення сортів та проблеми розмноження вітчизняних сортів говорить виконавча директорка Української асоціації виробників картоплі Ольга Самойліченко, яка підкреслює низку технологічних і фінансових бар'єрів у насінництві.
Стан реєстру та структура селекції
Станом на 2026 рік у Державному реєстрі сортів, придатних для поширення в Україні, налічується 179 сортів картоплі, з них 60 — української селекції. Іноземні сорти представлені так: 50 — німецької селекції, 45 — нідерландської, 18 — французької, по 2 — селекції США та Данії, по 1 — Ірландії та Словаччини. За цими показниками українські селекціонери мають суттєву присутність у реєстрі, але це не означає широкого поширення насіннєвої продукції вітчизняної селекції на ринку.
Причина розриву між кількістю зареєстрованих сортів і часткою насіннєвого фонду пов’язана з технологією створення та розмноження сортів. Наукові установи та приватні селекційні центри, серед яких Інститут картоплярства та ПрАТ НВО «Чернігівеліткартопля», продовжують виводити нові сорти, але впровадження їх у масове виробництво потребує додаткових ресурсів. За словами експертки, створення нового сорту займає близько 10 років, і це лише перший етап — наступними йдуть масштабування та сертифікація насіння.
Основні бар'єри для розмноження вітчизняних сортів
- Висока вартість розмноження: потреба в спеціалізованих кадрах, сучасних теплицях і лабораторіях, інвестиціях у механізацію та обладнання для обробки й зберігання насіння.
- Інфраструктурні обмеження: дефіцит сучасних сховищ з контролем температури й вологості, недостатня кількість сертифікованих репродукторів для множення елітних класів насіння.
- Якісний контроль і сертифікація: регулярний контроль якості насіння, фітосанітарне тестування та оформлення сертифікатів підвищують собівартість продукції.
- Маркетинг і канали збуту: виробникам потрібно інвестувати в позиціонування вітчизняних сортів, доведення їхніх переваг кінцевому споживачу й промисловим переробникам.
Такі фактори змушують багато господарств купувати закордонні насіннєві матеріали, які на перших етапах можуть бути дешевшими або більш доступними на ринку, що й підсилює імпортну залежність у насінництві.
Приклади технологічних рішень та інвестиційних напрямків
Підвищити частку української насіннєвої картоплі можна через поєднання наукових розвитків і практичних інвестицій. Серед конкретних кроків — розширення мережі тканинної культури для виробництва безвірусного базового матеріалу, модернізація репродукційних господарств, переходи на інтенсивні технології з вертикальними теплицями та контрольованими умовами вирощування. Також важливі інвестиції в логістику й холодозберігання для збереження якості насіннєвого матеріалу під час транспортування та міжсезонного зберігання.
У приватно-державних проєктах ефективними виявляються моделі, де наукові інститути забезпечують селекцію та науковий супровід, а промислові партнерства беруть на себе масштабне множення і маркетинг. Приклади таких моделей вже працюють у світі й можуть бути адаптовані під українські реалії для скорочення часу від реєстрації сорту до його масового впровадження.
Для розвитку людського капіталу актуальними є освітні програми та практичні тренінги для технічних спеціалістів у галузі насінництва, технологій зберігання і цифрового моніторингу. Введення елементів точного землеробства при вирощуванні елітних класів насіння дозволяє підвищити відтворюваність та якість посівного матеріалу, а також знизити втрати через хвороби й стресові фактори.
У контексті ринку важливо відзначити роль маркетингових кампаній і створення брендів вітчизняних сортів, щоб фермери й переробники усвідомлювали технічні й економічні переваги локальної селекції. Зростання попиту на українське насіння може підштовхнути додаткові інвестиції в розмноження та сертифікацію, що, у свою чергу, підвищить частку вітчизняної селекції в насіннєвому фонді.
Сьогодні ключові гравці селекційної сфери та виробники насіння в Україні продовжують працювати над масштабуванням і доступністю вітчизняних сортів, проте конкретні результати залежать від поєднання наукових інновацій, інфраструктурних вкладень і політики підтримки галузі. Станом на 2026 рік українські сорти складають 33,5% реєстру, але лише 7% офіційно облікованої насіннєвої картоплі походять від вітчизняної селекції, що підкреслює розрив між селекційними досягненнями і їхнім практичним застосуванням у виробництві
Фото - agroportal.ua
