Катар, Саудівська Аравія й Іран дають 13,5 млн т карбаміду
close_up

This site uses cookies. Learn more about the purposes of using cookies and changing the cookie settings in your browser Using this site, you agree to use cookies in accordance with the current browser settings Learn more about cookies

Катар, Саудівська Аравія й Іран дають 13,5 млн т карбаміду

Reading time: slightly more 3 minutes

Катар, Саудівська Аравія й Іран дають 13,5 млн т карбаміду

Source: AGRONEWS All news of the source

Катар, Саудівська Аравія та Іран разом забезпечують близько 13,5 млн тонн світового експорту карбаміду, і замінити це постачання наразі неможливо, попереджають аналітики StoneX. Така концентрація експортних обсягів створює фундаментальний дефіцит пропозиції на глобальному ринку добрив, з прямими наслідками для виробників у багатьох країнах. Заяви керівництва StoneX свідчать, що нинішня ситуація відрізняється від попередніх циклів цінових коливань і має системний характер.

Критична залежність від Перської затоки

Три країни Перської затоки формують значну частину світових поставок карбаміду, і в світі немає доступних виробничих потужностей, які могли б швидко компенсувати їхній вихід на ринок. Відсутність запасних виробничих можливостей означає, що навіть тимчасові обмеження в експорті відразу відбиваються на доступності продукції. Для аграрного сектору це перетворюється на ризик дефіциту протягом сезону, коли планування постачань критично важливе.

Вузькі місця у виробничих ланцюгах

Проблема не обмежується лише поставками карбаміду: експорт зрідженого природного газу (LNG) та аміаку також перебуває під тиском, що послаблює можливості імпортерів виробляти власні азотні добрива. Країни-імпортери, які залежать від імпортного газу для виробництва аміаку та подальшого синтезу карбаміду, відчувають прямий тиск на виробничі графіки й собівартість. Крім того, аміак є ключовим компонентом у виробництві фосфатних добрив, тож проблеми з його доступністю мають мультиплікативний ефект.

Роль сірки та фосфатів

Окрім аміаку, значну частину змінних витрат у виробництві фосфатних добрив становить сірка, велика частина якої надходить із нафтовидобувних регіонів Перської затоки. Відтак обмеження в роботі нафтовидобувних і нафтопереробних ланцюгів відбуваються і на постачанні сірчаних потоків, що підвищує витрати фосфатних заводів. У підсумку виробничі цикли як для азотних, так і для фосфатних добрив синхронно піддаються додатковому ризику, що посилює загальний дефіцит на ринку.

Наслідки для ринків і фермерів

Через дефіцит постачань зростають ризики цінових стрибків і волатильності на глобальному ринку добрив, що безпосередньо впливає на собівартість внесення азоту на гектар. Висока вартість добрив підвищує витрати на вирощування зернових, олійних і технічних культур, а також змушує частину господарств відкладати оптимальні норми внесення азоту. Для аграрних підприємств це означає необхідність перегляду закупівельних стратегій, більш раннього хеджування поставок і уваги до ефективності використання добрив.

Практичні кроки для агровиробників

1. Ретельне планування закупівель і множинні джерела постачання: заключення контрактів із різними постачальниками й формування операційних запасів. 2. Підвищення ефективності внесення: точне землеробство, обґрунтований розподіл N-підживлень (split-application), використання інгібіторів уреази та нітрифікації. 3. Тестування ґрунту й корекція норм під конкретні польові умови, щоб уникати надлишкового внесення азоту. 4. Розгляд альтернативних форм азоту, де це доцільно, та застосування добрив із контрольованим вивільненням для зниження ризиків і підвищення ефективності.

Дії на рівні промисловості та держави

Урядові та галузеві заходи можуть пом'якшити удар по доступності добрив: збільшення стратегічних резервів, державні програми підтримки закупівель для критичних періодів, інвестиції в локальні виробничі потужності аміаку й карбаміду, а також прискорення проєктів зеленої амонієвої інфраструктури. Диверсифікація логістики та пошук неконцентрованих джерел сировини допоможуть знизити системні ризики для забезпеченості добривами.

Технологічні і довгострокові рішення

У середньо- і довгостроковій перспективі інвестиції в технології зниження залежності від імпортного газу — зокрема виробництво «зеленого» аміаку на основі водню з відновлюваних джерел — можуть стати частиною рішення. Розвиток систем точного землеробства, покращення сорбентів і мікробіологічних продуктів також допомагають підвищити ефективність використання наявних ресурсів. Водночас такі проєкти вимагають часу і капітальних витрат, тому короткострокові політики залишаються критично важливими для стабілізації постачань.

Аналітики StoneX відзначають, що нинішня криза в постачаннях карбаміду і супутніх компонентів виходить за межі Перської затоки і вже впливає на виробничі можливості в інших регіонах, створюючи глобальний виклик для ринків азотних і фосфатних добрив.

Фото - latifundist.com

Topics: Агрономія, Агрохімія, Світовий ринок, Добрива

Agronews

Related news

Forgot your password?

Связаться с редакцией