Впровадження 10% експортної пошлини на сою та ріпак у 2026 році різко змінює економічну доцільність вирощування цих культур для товарних господарств. Експерти прогнозують, що через падіння рентабельності посівні площі під соєю можуть зменшитися до 30% порівняно з попереднім сезоном; це призведе до значних змін у структурі посівів та ланцюгах постачання олійної галузі. На тлі підвищених витрат на виробництво фермери змушені переглядати ротацію культур і інвестиційні рішення у підготовці до весняної кампанії. Державні пільги для безпосередніх виробників і кооперативів частково пом'якшують тиск, але не компенсують повністю зниження рентабельності для великих товарних операторів.
Як 10% експортна пошлина впливає на рішення господарств
Фактором, що безпосередньо знижує маржу, є сама ставка 10% при експорті соєвих бобів та насіння ріпаку, чинна у 2026 році. При незмінних внутрішніх цінах та високих витратах на виробництво таке додаткове фіскальне навантаження робить експортну модель менш привабливою, особливо для господарств із великою часткою реалізації за кордон. Фермери оцінюють очікуваний прибуток на гектар і, за умови негативного фінансового результату, коригують структуру посівів у бік більш рентабельних або менш ризикових культур.
Зростання собівартості — ще один ключовий фактор: ціни на паливо та добрива у 2026 році залишаються вищими за середні п'ятирічні показники, що підвищує собівартість вирощування як сої, так і кукурудзи. У такій ситуації навіть традиційна альтернатива — збільшення площ під кукурудзою — не дає однозначного выхода через підвищені витрати на догляд та збирання врожаю.
Можливі наслідки для внутрішньої переробки і ринку
Скорочення виробництва сої на 30% у 2026 році може призвести до дефіциту сировини для місцевих олійножирових підприємств, які розраховували на доступні постачання. Якщо внутрішні переробники утримуватимуть попит на дешеве сировинне зерно через захищений внутрішній ринок, вони зіштовхнуться з фізичним браком сировини при зниженні посівних площ. Дефіцит може спричинити зростання цін на шрот і макуху для комбікормової галузі, а також стимулювати імпорт сировини — фактор, що послабляє ефект політики, спрямованої на внутрішню додану вартість.
Економічні наслідки поширюються й на логістику: зменшення валових обсягів експорту змінює навантаження на елеватори і перевізні потоки, що може підвищити операційні витрати та негативно вплинути на експортні ціни в довгостроковій перспективі. Це, у свою чергу, вплине на платоспроможність фермерських господарств в осінньо-зимовий період при підготовці до наступної посівної.
Альтернативи для фермерів і ризики переходу
При розгляді альтернатив фермери зазначають кілька варіантів: 1. Пересів на кукурудзу або інші зернові; 2. Збільшення площ під олійними іншого спектру; 3. Збереження площ сої за умови входу в кооперації або використання пільгового режиму. Перехід на кукурудзу має логіку з погляду попиту, проте зростання цін на пальне та добрива підвищує витрати на гектар, зменшуючи очікувану маржу. Переваги кооперативного експорту і внутрішньої переробки працюють лише для тих виробників, які можуть скористатися звільненням від сплати збору при експорті власної продукції.
Ризик довготривалого відходу від вирощування сої і ріпаку означає втрату інвестицій в насінництво, селекцію і спеціалізовану техніку для цих культур. Це може ускладнити швидке відновлення виробництва у разі зміни політики або покращення ринкових умов, бо відновлення насінницької бази та адаптованих технологій потребує часу та капіталовкладень.
Політичні і регуляторні аспекти, що впливають на ринок
Тоді як ставка в 10% є основним інструментом регулювання, норматив передбачає механізм поступового зниження ставки: щорічне зниження на 1% починаючи з 2030 року до рівня 5% у 2035 році, а також пільги для безпосередніх виробників і кооперативів при експорті власної продукції. Для ринку ключове значення має не лише сама ставка, а й механізми її адміністрування, критерії визначення пільгових суб'єктів і прозорість процедур відшкодування чи звільнення від сплати.
Аналітики відзначають: без змін у регуляторній політиці існує реальний ризик структурних змін у сільському господарстві — зниження рентабельних олійних площ, зміщення інвестицій у менш ризикові культури та зростання залежності від імпорту сировини для переробної галузі. Водночас виробники, які зможуть оптимізувати собівартість через точне землеробство, оптимізацію витрат на добрива і паливо або через кооперацію, матимуть більше шансів зберегти частину посівних площ під соєю.
Прогнози ринку у 2026 році залишаються чутливими до змін у ціновій кон'юнктурі, витратній частині та регуляторних сигналах, що робить рік критичним для планування майбутніх посівних кампаній
Фото - media.interfax.com.ua
